Просянська сільська - бібліотека

Село Просяне

Стародавня історія села Просяне бере свій початок в далекому минулому. Після наскоків татаро – монгол наша земля довгий час була малозаселеною. Східна частина великого князівства Київського перебувала з 1223 року (майже 400 років ) пустелею,або як називали інакше ці вільні землі (Слобода) та Дике поле. Вже з ХVII століття Дике поле на Лівобережжі починають масово заселяти прибулі з Правобережжя козаки, русини та селяни – втікачі від панської неволі. Із цих жителів послідувало народження нації з малоруським українським діалектом. Ці переселенці створили Слобідські полки, які захищали від татар Російську державу. Саме на слобідських землях всередині ХVII століття, а точніше з 1600-1650 роки і було засноване село Просяне. Знаходилося між річкою Івани та Вільхуватка. Тут жили вільні, державні селяни. За десятиліття, сотні років злилася кров так званих «черкасів», «козаків» і «татар». З’явилися люди енергійні, ділові і розумні. В часи зовсім далекі наші пращури чумакували: збиралися чоловіки, підбирали товаришів і їхали в Крим на волах та конях за сіллю. Чумацький шлях на небі, що на землі –Муравський шлях. ( З півдня України на північ до кордону з Московською державою. Етнографічна назва з однією з гіпотез пов’язана з травою муравою або споришем, який слугував вказівником дороги, бо ріс на затоптаній дорозі.) Доречно зазначити: путь був довгий, часу витрачалося багато. І тут наші хазяйновиті земляки не марно витрачали його: по дорозі у Крим по Муравському шляху, який проходив через Нову Водолагу, зупинялися в селі, сіяли просо на добрих землях, а повертаючись назад – збирали врожай, бо на час їх повернення просо дозрівало. Звідси і назва села – Просяне. Існує підтвердження, що в 1774 році, коли академік Гільденштендт відвідував Нову Водолагу, згадується назва «деревня Просяная». На той час територія села була лісом. Проїзджаючи між деревами кіньми з підводами, утворювалися дороги, а пізніше - вулиці. Тому підтвердженню є зараз короткі та довгі, криві вулиці, які переплітаються одна з одною. Сучасна вулиця Миру у народі називалася Дібровою. А залишки невеликих лісочків на території теперішнього села свідчать про історичне минуле нашого краю. Поселялися сім’ями серед лісу та займали великі площі лісу для всієї родини. Потім вирубували дерева, розорювали землі і займалися землеробством та господарством. З того часу і донині існують вуличні назви родинних поселень: Білецьківка, Кириленки, Нетецьки, Кургани, Жидівка, Бондарівка та інші. Для захисту від татар – нападників будували перші «городища», які являли собою укріплені поселення, огороджені дерев’яними стінами, земляними валами та ровами. Всього їх було шість: на південь і на захід. Такі насипи збереглися й до сьогоднішнього дня за межами села. Перше «городище» знаходиться в 300-х метрах від села на південь вулиці Польової. Друге «городище» знаходиться на початку Вовчого яру із Знам’янки: на заході у яру.

Фото «городище» у Вовчому яру. 2020 рік

Селяни займалися землеробством, бондарством. На територіях «городища», а також так званої Чалунівки, відкриті значні поклади гончарної глини, яка слугувала для розвитку гончарного промислу в селі Просяне та Новій Водолазі. Глина була з жовтими плямами в яких потім визначили вміст заліза. Називалася «фаянсова глина». Залягала трьома пластами: перший – жовтий пласт, другий – із залізом , третій-глина з піском. Добували другий пласт глини для виготовлення посуду. В 1870 році графиня В.В.Капніст примусила Валківських та Просянських селян покривати посуд поливою та розмальовувати глечики, макітри, горшки та інше. Полива- означало гладенький та міцний шар на поверхні або всередині посудини. Полив’яні глечики в Просяному були виготовлені першими в Слобожанській окрузі. Гончарні вироби Просянських майстрів славилися далеко за межами Харківської губернії. Це глечики з орнаментом, горщики для приготування їжі, миски, тарілки, тазки для випікання пасок на Великдень, а також черепиця для покрівлі будинків. Мати такий посуд означало бути гарними і заможними господарями. У ХVIII столітті у селі самі бідні селяни займалися шовківництвом, яке занепало в 1835 році внаслідок сильних морозів: загинули тутові дерева. Назви земель, лісів та ярів на території села Просяне до сьогоднішнього дня люди називають на честь заможних селян і панів, які проживали в селі та мали великі території земель: Надьоний ліс, Мерчакова балка (живуть дикі бджоли. Балка є заповідником), Чаюкове поле, Байроки, Мартинцеве поле, Осикове поле, Циганка, Луки, Арсюкове поле, Карасівський яр, Кіжняки, Парфьонові сади та інші. В Єлизаветинські часи селяни звільнялися від царського податку на землю, бо добували унікальну глину для виготовлення посуду і черепиць. Але поміщику Шидловському із Знам’янки платили налог за глиняні шахти. Було 200 здобувачів глини, ще звали кустарями. Є дані із переказів місцевих жителів, що приблизно в 1790-1800 роках інвалідам царської війни виплачувалась пенсія в розмірі 5 копійок і видавали по 2 га землі. На той час за 3 коп. можна було купити дійну корову, за 4 коп. можна було придбати гарного коня, а 7 коп. коштував породистий кінь. У Просяному діяли чотири церкви. Перша православна церква була на вулиці Центральній. Називалася Біла церква, бо була побілена крейдою. Звідси і назва поселення Білецьківка. Друга православна церква знаходилася на перехресті дороги з Нової Водолаги та села Комсомольське «на шпилю». Називали « шпиль» в зв’язку з тим, що на даху церкви дійсно був шпиль. Третя церква була «на жидівці» по проспекту Московському в декількох метрах на схід від Просянського Будинку Культури. Називали в народі «жидівська», бо була іншої віри - католицька церква. Четверта церква була поблизу сучасної птахофабрики «Просяне» над яром. В 1898 році в приході Нововодолазької Преображенської церкви під клопотанням священника Петра Антонова була відкрита перша однокласна церковно-прихожанська школа в селі Просяне де навчалося 77 хлопчиків. В 1905 році навчалися 120 хлопчиків. Загалом на території села з 1943 року діяли дві семирічні школи і дві початкові. Діючий нині Просянський ліцей заснований в 1948 році. В 1923 році була створена Просянська сільська рада. З 1917 по 1950 роки село носило назву Ворошилово і відносилося до Валківського повіту. У 1928 році організували селяни – бідняки в кількості 60 чоловік артіль «Комсомолець». На чолі стояв А.А.Пукач – угорець. У них було 315 га орної землі. На той час було на Нововодолажчині 2 артілі. Комсомолець була багатою артіллю. Окрім землеробства селяни займалися пасікою. У 1954-1999 роках ще створені дві сільськогосподарські артілі(колгоспи) «Колос» та «імені Чкалова». «Колос» був передовим господарством Нововодолазького району. Високі врожаї зернових культур, соняшнику, цукрових буряків, а також високий рівень механізації та електрифікації виробничих процесів у тваринництві. Були два млини, пилорама.

В жовтні 1941 році, коли німецькі війська ввійшли на територію району Нововодолажчини, було сформовано більшовиками партизанський загін із 58 чоловік, в числі яких були і наші односельчани: Босяк О.Ф., Власенко С.І. та Босяк І.Ф. Партизани знищували німецьких солдат і офіцерів, поліцейських, звільнили з німецького табору 200 в’язнів, знищували гармати, підривали автомашини, мости. Радянські вояки, які загинули в боях за визволення села Просяне у вересні 1943 року, поховані у братській могилі в парку біля Просянського БК. Всього в могилі спочиває 72 воїни. У 1953 році воїнам - визволителям споруджений пам’ятник.

1970 рік Фото пам’ятника воїнам – визволителям. 2008 рік

Фото 2020 рік

Наслідки фашистської окупації для села Просяне були трагічними: на фронті воювали 1018 чоловік. Насильно вивезли до Німеччини 300 чоловік. Повернулися живими додому 640 чоловік. Загинули в боях 378 чоловік, спалили всі колгоспні споруди, 600 житлових будинків. Неподалік братської могили на День визволення села Просяне -15 вересня 2019 року був відкритий Меморіал Слави померлим ветеранам - односельчанам, які захищали Батьківщину в роки Другої світової війни. Це місце - одне із значущих місць на території села, яке традиційно відвідують мешканці та гості села. З 1968 року існують дві бібліотеки, сільський клуб та Будинок Культури. Діє зараз на території села амбулаторія сімейної медицини, Іоанно – Предтеченський Храм, птахофабрика «Просяне». Населення на 2001 рік становило 1353 чоловіка(643 чоловіків та 710 жінок). 25 листопада 2020 року село Просяне увійшло до Нововодолазької селищної об’єднаної територіальної громади Харківського району Харківської області і носить назву Просянський старостинський округ №8.

Рокитненська сільськка - бібліотека

..Вже лелека не в'є там гніздечко,
Не лунає там пісня і сміх,
Наче сироти, стали містечка
Без людей нерозумних своїх.

Чорнобиль — нестерпний біль нашого народу, знак планетарної біди, що не знає ні відстані, ні кордонів, що не має аналогів за обсягами забруднення природного середовища, негативного впливу на здоров'я та психіку людей, їхній побут і соціально-економічні умови життя.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції є наймасштабнішою техногенною катастрофою в історії людства. Пройшло 32 роки з того моменту, як у нерівний бій з ядерною стихією вступили чоловіки й жінки, чий подвиг назавжди увійшов до літопису мужності та патріотизму українського народу. А дзвони Чорнобиля б'ють на сполох, попереджуючи про загрозу неконтрольованого атому.

Рокитненська сільська бібліотека-філія, вшановуючи пам'ять жертв Чорнобильської трагедії та віддаючи шану учасникам ліквідації наслідків катастрофи, підготувала виставку матеріалів про відлуння цієї трагедії «Чорна спадщина Чорнобиля».


25 квітня 2017 року у Рокитненському СБК пройшов вечір-реквієм "НехайЧорнобиля бідаостання буде на планеті". На заході були використані документальні матеріали: телефонні розмови диспетчерів, що кличуть на допомогу через декілька хвилин після вибуху. Також увазі читачів були запропонована презентація “Чорнобиль: наживо”.

Станичненська сільська -бібліотека

«Книга – мій найкращий друг, книга знає все навкруг»

«Людина, для якої книжка вже у дитинстві стала

такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель

для художника, ніколи не відчуває себе обділеною,

збіднілою і спустошеною.»

В. Сухомлинський

Під таким девізом 10 травня пройшла посвята в читачі учнів 1класу Станичненської ЗОШ. Маленьких першокласників чекала зустріч з чарівним світом Книжкового королівства. Учні продемонстрували знання з літератури, відповідаючи на запитання вікторини, вгадували казки по смайлах, показали вміння відгадувати загадки, кросворди. Першокласники ознайомилися з правилами збереження книги, правилами поведінки в бібліотеці та отримали дипломи читачів. Для них відкрилися двері у чудовий світ книжкового Королівства. А підготували та провели для них це свято бібліотекар Станичненської сільської бібліотеки Пуковецька О.Ю. та шкільний бібліотекар Єфімова Т.Б.

Книга супроводжує людину протягом усього життя: перші книги — альбоми казок, розмальованки, перші дитячі вірші. Ми полюбили їх, а через них почали звертатися до інших книг. Книги — наші вірні порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов'язані книзі. Вона вчить нас бути чесними, працьовитими, любити свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи. Книги збагачують знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови.

Охочанська сільська бібліотека

Подвиг безсмертний, пам'ять нетлінна»

Минають роки, відлітають у вічність, але є дати непідвладні часу.Битва з фашизмом – далека історія для більшості сучасників. Та живою і невмирущою є пам’ять про тих, хто ціною власного життя відстояв мир, свободу і незалежність Батьківщини, врятував світ від фашистської навали.Святий обов’язок – донести до нащадків історичну правду про війну та її героїв, їх подвиги, радощі перемог та біль втрати бойових друзів, зробити все для того, щоб ніколи не перервався зв’язок поколінь.

Є пам'ять, якій не буде кінця. До дня пам’яті та примирення та до73-річниці Перемоги над нацизмом у Європі у Охоченській сільській бібліотеці експонується книжково-ілюстративна виставка «Подвиг Безсмертний - пам'ять нетлінна».

Книги, альбоми, газетно-журнальні статті, представлені на експозиції, допоможуть більше дізнатися про боротьбу нашого народу проти фашизму та вшанувати пам’ять наших дідів та прадідів.

Квітуй Україно і слався в віках!»

В Охоченській сільській бібліотеці-філії Нововодолазькоъ ЦБС демонструється книжкова виставка «Квітуй Україно і слався в віках!» до Дня Незалежності України. Це важливий день для кожного українця, для тих, хто вважає себе патріотом України, стоїть на захисті українських кордонів, вболіває за Батьківщину та примножує її здобутки відданою працею.

Ось вже 27 років, як Україна виборола свою Незалежність. 24 серпня 1991 року , продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, Верховна Рада урочисто проголосила Незалежність України та створення самостійної Держави - України.

Щоб щиро любити свою Батьківщину, необхідно знати її історію, державні та національні символи. Україна. Батьківщина, рідна земля, рідний край. Він починається для нас із прадавніх коренів нашого роду.

Говорити про нашу країну можна нескінченно. Україна – це неозорі простори рідної землі, що тягнуться від Карпат до Чорного моря. Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність. Україна – це рідна мова, яка стала однією з найрозвинутіших мов світу. Україна – це наша Батьківщина.

«Мова наша солов’їна»

9 листопада в нашій країні відзначається День Української письменності і мови. Мова – це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття. Народи нашої планети розмовляють на 40 найпоширеніших мовах. Серед них українська мова посідає 26 місце.

Щорічно в цей день ми вшановуємо свою рідну мову – мову наших батьків, дідів і прадідів. Готуючись до цього дня, в Охоченській сільській бібліотеці - філії була оформлена книжкова виставка «Мова наша солов’їна», та 8 листопада 2018 року проведено бібліотечний урок, на якому йшла розмова про творців слов’янської та української писемності. Завідуюча бібліотекою-філією Дурнєва Антоніна Миколаївна підкреслила, що український народ прагне бути цивілізованим і культурним. Мова і культура крокують поруч, і тому цей великий скарб треба шанувати, берегти та сприяти ще більшому розквіту нашої рідної української мови та культури.
Далі діти відповідали на запитання літературної гри за такими темами: «Наша мова – українська», «Словограй», «Із народних джерел», «Вірно – невірно».

"Завітайте на гостини"

15 грудня - Міжнародний день чаю. Як добре, коли за вікном сніжна зима, хочеться випити чашечку ароматного гарячого чаю! Тож 13 грудня до Охоченської сільської бібліотеки –філії завітали активні читачі, учні 9 класу Охоченського ліцею разом з класним керівником Мхітарян Г.І., де для них була проведена літературно-пізнавальна презентація "Завітайте на гостини", що знайомить з традиціями чаювання. На заході ведучі Нечай А.І. та Часовітіна Л.С. познайомили дітей з історією чаю, унікальністю традиційного чаювання, будовою та особливостями самовару - неодмінного атрибута сімейного спокою і домашнього затишку наших предків. Ознайомили гостей із літературними творами про чай та самовар, прислів'ями про чаювання складеними нашим народом, загадали загадки. В кінці заходу господиня бібліотеки Дурнєва А.М. пригостила всіх ароматним чаєм зі смаколиками та розповіла декілька прикмет, які стосуються чаювання.

Вільхуватська сільська бібліотека -філія

«День скорботи і вшануванняпам’яті жертв війни в Україні»

22 червня 1941рік… Цей день пронизанийболем,героїзмом, та надією.Ця дата знайомавсім, босаме в цей день почаласявійна.Велика Вітчизняна війна стала страшним випробуванням для нашого народу, і не дивлячись на те, що з дня її закінчення пройшло не одне десятиліття, вона продовжує відгукуватися хворобливим відгуком навіть в серцях тих, хто не застав її.

Хай пам’ять про ці страшні роки і трагічний досвід минулих поколінь станеуроком добра , відповідальності і людяності, щоб ніхто і ніколи не зміг забути, якою ціною виборювалася наша воля і наше майбутнє! Ми повинні свято шанувати пам’ять солдат, що визволили для нас Дніпровські кручі, харківські степи, чернігівські ліси, подільські сосни та карпатські смереки…

На передодні цього дня у Вільхуватський сільській бібліотеці експонувався цикл книжкових виставок присвячених початку війни : «Ми йшли до тебе, Перемога!», «В боях за Харківщіну», «1941-1945рр. –мы помним».

І- Старовірівська сільська бібліотека-філія

24 листопада Україна відзначає найтрагічніші дати: 85- річчя Голодомору1932-1933років, голодомори1921-1922р.,1946-1947р.

1 Старовірівська сільська бібліотека - філія спільно із І-Старовірівським СБК організували і провели: фото-виставку "Голодомор ... Біль душі і пам'ять серця", флешмоб "Запали свічку", годину реквієм "Голодомор - чорна сповідь моєї Вітчизни" з учнями 6 класу І-Старовірівського ліцею. Ведуча заходу ознайомила присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії.

Захід проходив в читальному залі бібліотеки, де для читачів з 20 по 27 листопада експонується книжкова виставка - спомин "Голод 33-го - біль душі і пам'ять серця". На виставці надані публікації про геноцид української нації. Наприкінці заходу присутні вшанували пам'ять померлих хвилиною мовчання.

Голодомори :1932-1933;1921-1922;1946-1947років назавжди залишаться в нашій пам'яті, як одні з найстрашніших сторінок минулого, тому-що пам'ять - це нескінченна книга, в якій записано все життя, і життя людини,і життя країни.